Я живу в маленькому районному містечку Красилів, що на Хмельнничині (Україна). Красилів знаходиться на відстані біля 40 км. від обласного центру (м.Хмельницький). Місто має свою славну історію і своїх героїв. В принципі містечко спокійне і це його хороша якість в нашому неспокійному світі.

В релігійному плані Красилів представлений всіма основними релігійними конфесіями: православні-християни (УПР, РПЦ), християни-католики (УГКЦ, РКЦ), християни віри євангельської, християни євангельської віри (п’ятидесятники), євангельські християни-баптисти, християни-адвентисти сьомого дня, християни церкви повного Євангелія (харизмати), є свідки Єгови і навіть представники Рунвіри. Найбільш чисельні звичайно православні. Всі релігійні громади зареєстровані в місті.

Особисто я знайомий (близько чи заочно) зі всіма священослужителями-керівниками цих організацій. А також особисто знайомий з багатьма членами цих церков. Всі ми живемо дружно, як в тій казці….:) Ну да ладно…

Не так давно, а було це 27 березня 2009 р. вийшов черговий номер районної газети “Красилівський вісник”, а в ньому цікава стаття під назвою “Будьмо християнами”, рубрика “З листів дня”. Судячи по рубриці редакція газети надрукувала лист одного з мешканців Красилова (до речі ніхто із нас так і не взнав хто автор -жінка чи чоловік). Так що я буду називати автора – суб’єкт (хоча в цього суб’єкта є своє прізвище: К.Кізюн).

Представляю вашій увазі саму статтю:

——————————————-

“На території Красилівщини діють різноманітні релігійні організації. Їх є на сьогодні 14.

Найбільш чисельною і активною є Ук­раїнська православна церква (приблизно 3,5 тис.віруючих), релігійні громади якої зареєстровані в 54 населених пунктах району. Діє 48 типових збудованих храмів. За останні 5 років побудовано 6 церков: в м.Красилів, селах Кременчуки, Росолівці, Манівці, Кузьмин, Печеське. У даний час будуються храми в селах Берегелі, Писарівка, Закриниччя, Щибо-рівка. Службу серед парафіян проводять 25 священиків.

Українську православну церкву Киї­вського патріархату відвідує майже 1000 парафіян.

Римо-католицький храм «Серце Ісуса» — 300 чоловік.

Українська греко-католицька церква має 150 прихильників.

Діють також протестантські громади: союз вільних церков християн віри єван­гельської України «Голос вічної любові», Союз християн віри євангельської п’яти­десятників України, церква євангельсь­ких християн-баптистів, церква Адвен­тистів сьомого дня, релігійна громада свідків Єгови, незалежна громада Церк­ви повного Євангелія «Скеля спасіння», харизматична християнська церква (по­вного Євангелія), релігійна громада єван­гельських християн баптистів (авто­номні), Релігійна громада Рідної Украї­нської Національної Віри (Рунвіра). Їх відвідує близько 70 чоловік.

Усі релігійні громади, згідно із законо­давством України, мають право на існу­вання. Але постає закономірнірне питан­ня: як об’єднати в таких умовах Украї­ну? Адже у 988 році Київський князь Володимир Великий хрестив Київську Русь і в той складний історичний час це було правильним рішенням.

Християнська релігія була основною. Але більш за 1020 років на теренах нашої багатостраждальної неньки-України вона зазнала переслідувань, утисків, падінь і злетів. І завжди, коли наші предки гнівили Бога, їм доводилося гірко розплачувати­ся.

Однак незалежність держави дала мож­ливість відродитися християнській вірі. Ніяких переслідувань за віросповідання сьогодні немає.

Але, коли одні громади збирають по копієчці з парафіян, щоб провести ре­монти, будівництво храмів, інші – вико­ристовують кошти, які надходять з-за кор­дону і часто, щоб привернути до себе увагу. Це яскраво видно на прикладах життя міста.

Скільки кольорових листівок, газет розноситься по оселях красилівчан, читаются замовлені лекції, проводяться бо­гослужіння. Окремі жителі обурюються цим, адже більшість з них є прихильни­ками православної церкви.

Подивіться окремі телепередачі. Чого варті секти «Біле братство», «Посоль­ство Боже», яке підтримує навіть мер міста Києва. Пастором секти є африка­нець Сандей Аделаджі. Київ є колискою християнства, а не набутого 14 років тому «шаманства».

За Конституцією кожен громадянин має право сповідувати чи не сповідувати ту чи іншу релігію. Чи треба на нашій рідній землі насаджувати чужинське, яке впроваджується за великі кошти, аби відвернути людей від справжньої хрис­тиянської віри, розділити їх, щоб зроби­ти слабшими. Ті церковні громади, що існують на власні кошти, перебувають, як правило, у фінансовій скруті.

К.Кізюн, м.Красилів”

———————————————————-

Примітка: я підкреслив деякі слова публікації, щоб показати основні (центральні) моменти. І ще, на даний момент в місті відбувається (до 4 квітня) євангельська програма “Надія серед кризи”, яку проводить Церква християн-адвентистів сьомого дня (зрозуміло, що в місті вивішені рекламні плакати і оголошення, роздані рекламні буклети).

Аналіз публікації

А тепер перейдемо до аналізу публікації. Але перед цим зроблю невеличкий відступ в минуле.

В 2004 -2005 році я звернувся до головного редактора (він і сьогодні редактор) газети “Красилівський вісник” про те, щоб розміщувати в газеті (1 раз на місяць) публікації на загальнохристиянську тематику від церкви до якої я належу. Я добре памятаю, як він мене попередив, щоб в матеріалах не було ніякої інформації, яка може принизити якусь церкву, або спровокувати міжконфесійну ворожнечу. І це правильно. Я погодився і ми деякий час співпрацювали.

А що сьогодні? Що пане редакторе – ваша позиція вже змінилась? Ви ж мовник, представник ЗМІ – де ж ваша неупередженість та обережність в таких питаннях?

А тепер сам аналіз.

1. Кількість членів протестантських церков.

По тексту публікації видно, що автор не орієнтується в кількості членів протестантських громад міста, або опирається на старі цифри міськвиконкому (нарахував всього аж 70). Але принцип один: зробити протестантів меньшістю, купкою сектантів, яких до уваги брати не потрібно, а ще краще заборонити.

Але насправді їх близько 500 (з цього приводу я спілкувався з пасторами щоб вияснити кількість).

2. Автор погоджується, що названі церкви мають право на існування, але в його розумінні існує певне “але”, яке означає, що дані організації заважають об’єднанню “багатостраждальної” України. Цікаво чим вони і кому заважають? Але автор не називає конкретних дій зі сторони протестантів. Автора не цікавить, що каже Конституція України – йому просто вони не до вподоби. Я думаю висновок напрошується сам: особиста антипатія завуальована націоналізмом.

3. Без фінансового питання не обійшлося звичайно .

Православна церква збирає “по копієчці”, а протестанти жирують з грошей із-за кордону.?

Я думаю, що ви натякаєте своїми словами “Це яскраво видно на прикладах життя міста” на програму адвентистів, то я вам скажу, що в даній церкві діє система добровільних дарів та десятин яку жертвують члени даної церкви. Переважна більшість проектів Церкви АСД реалізовується на кошти ваших співвітчизників. І я вважаю, що це їхня особиста справа на що жертвувати. До речі, протестанти не беруть гроші за обряди!

Дозволю собі запитати: ви скільки жертвуєте в церкву? І чи робите це регулярно?

4. “Окремі жителі обурюються” – і це стало причиною публікації даного статті!?

А чому б не написати про те, що протестанти також обурюються!? Ви запитаєте чим?

Наприклад, присутністю православної атрибутики (крашанки, колядки, свято Андрія) в шкільних книгах? Чому мою дитину зобов’язують це читати та вивчати? Бо це шкільна програма? А я думав, що церква та держава відділені один від одного!

А ваша церква хіба не розвішує оголошення в місті? Але мене це не обурює, тому що всі мають однакові права! Але ви про це забули!

5. “Посольство Боже” – секта? А пастор Сандей Аделаджі – шаман? А мер міста Києва хто?

Я бачу ви давно проходили уроки “релігієзнавста”. Поставити на одному рівні “Біле братство” та “Посольство Боже” означає проявити невігластво (до речі, ви знаєте, що означає даний термін? – якщо ні, то я поясню – це авторитетно заявляти про щось, про що зовсім не маємо жодного уявлення). “Біле братство” – секта, яка несла загрозу для здоров’я та життя громадян, а ось “Посольство Боже” – зареєстрована християнська громада, яка звершує багато соціальних проектів для наркоманів, дітей-сиріт, бомжів. Прирівняти їх означає розпалювати міжконфесійну ворожнечу.

А чого С.Аделаджі – шаман? Бо він чорний? А тут вже простежуються елементи расизму, що пахне криміналом.

6. Насаджування “чужинського”.

В принципі логіка автора проста: православ’я – наше, рідне, а протестантизм – чужинське, вороже, направлене для розділення українського суспільства.

А чи знаєте ви, що з таким успіхом православ’я також можна назвати “чужинським”. Чому? Тому що воно прийшло з Візантії, воно не наше, не рідне. Єдина конфесія яка може претендувати на словянське коріння  – це Рунвіра, або подібні до неї. Нагадаю вам, що наші славні пращури поклонялись Дажбогу (бог сонця), а культи свої відправляли біля “священних каменів” та “священних баб”.

Ну що зробимо висновок?

А висновок буде невеликий: автор – невіглас, який(а) не розбирається в українській історії та християнських конфесіях, у їхньому вченні та діяльності; а публікація розпалює міжконфесійну ворожнечу (що насправді можна трактувати як розділення українського суспільства), сіє між християнами зле насіння підозри та недовір’я.

Православні християни!

Даний відгук на лист не є бажання вас, чи ваші погляди принизити або засудити. В мене є багато друзів серед вас і вони такими залишуться, ніякий лист не зможе мене заставити когось зненавидіти, чи хоча б до когось почати ставитись холодно. Я поважаю ваші релігійні погляди та почуття і так буде завжди. Але мені сумно, що серед вас є люди, які вашу церкву компроментують. Які налаштовують нас один проти одного! Можливо навіть (і я в свій час не все розумів), автор з добрих побуджень писав цей лист, і можливо не до кінця усвідомлював, що пише. Я молюсь, щоб добрий Бог послав автору покаяння та прозріння. У мене є чудова пропозиція: давайте товаришувати, ми ж брати у Христі, ми ж віримо в одного Спасителя, нас спасає від гріха одна Голгофа! Давайте краще молитись один за одного, та підтримувати один одного в цей нелегкий час для України (і не тільки для України).

Шановний автор!

Ви ніколи не об’єднаєте Україну такими листами! Спробуйте наблизитись до тих, про кого написали і можливо простіше будете дивитись на життя!

Бог вас любить. Але не тільки вас, а й тих, кого ви назвали меньшістю та сектантами. Пам’ятайте про це.

Шановна редакція газети “Красилівський вісник”!

Бажаю вам завжди памятати хто ви. І що саме через ЗМІ сіється зло або добро, саме через ЗМІ люди отримують спокій і надію, або впадають в паніку. У вас в руках сильний, могутній інструмент для впливу на людські маси – так правильно ж його використовуйте! Зважуйте на вагах справедливості та неупереджуваності те, про що пишете.

Справедливо буде, якщо ви в наступному номері вибачитесь перед протестантами за допущену публікацію.